Спілка жінок Херсонщини

Соціальний проект «Будь Ближе», започаткований ТРЦ «Фабрика» в 2016 році, продовжує дарувати неповторні враження та емоції маленьким херсонцям.

Три дні поспіль осінніх канікул - 31 жовтня, 1 та 2 листопада за підтримки Спілки жінок Херсонщини в рамках проекту торговельно-розважальний центр відвідало більше 100 дітей з різних куточків Херсонської області.

31 жовтня

«Вау!»… «Красота!»… «Вот это да!»…

За весь час нашої дружби та спільних соціальних проектів з ТРЦ «Фабрика» чимало разів ми привозили до Херсона маленьких відвідувачів із різних куточків області, але, напевно, я ніколи не перестану розділяти з дітками радість першої зустрічі з нашим торгово-розважальним центром!

Вони завжди по-різному й неодмінно щиро дивуються красі скляних стін магазинів, мружаться від багатства вогнів і захоплено роздивляються яскраві торгові вітрини… «Хіт» сьогоднішньої зустрічі – діалог двох дівчаток зі Старозбур’ївської школи-інтернату (ці діти вперше в Херсоні):

- Та тут, навєрноє, і телефони продають…

– Да, настоящіє…

«Метеор»

«Льодовий каток? Правда? Круто, я люблю ковзанку! Можемо кататись? А я не вмію, що робити? А я давно хотів спробувати…» - поки від роздягалки ми дійшли до катку, голова в мене майже обертом пішла від цих питань…

І яким же було моє здивування, коли абсолютно всі дітки взяли ковзани та з упевненістю ступили на лід! (старозбур’ївські все уточняли в інструкторів і сперечалися, чи справжній той лід)))

Падають - сміються, щиро радіють і поспішають похвалитися першими успіхами нам, дорослим!))) Чи то чудо, чи то емоції, але вперше вийшовши на ковзанку, деякі дітки впевнено трималися та навіть самостійно почати кататися!

Такий шквал емоцій настільки зарядив нас усіх, що мама одного з дитячих будинків сімейного типу, в якому виховується семеро діток, не змогла всидіти на місці та теж пішла на ковзанку! Зазвичай стримана і серйозна Наталя Анатоліївна наче знов відчула себе маленькою дівчинкою… А виявляється, і нам, дорослим, для щастя іноді також потрібно зовсім небагато…)))

Як відро холодної води…

Загальна картина дня – вона, як пазл, збирається з маленьких деталей… Однією з таких стало шокуюче відкриття – коли я допомагала малечі вдягати ковзани перед виходом на лід, я з подивом помітила під лавочкою пару літніх(!) відкритих сандалів. «А це чиє?» – вихопилось у мене. Шок. На вулиці ж холодно! Сум’яття. «Це мої», – не розуміючи моїх емоцій, майже з гордістю відповів синьоокий Ростик. Німа сцена… Вже коли я проводжала діток у їхній автобус, мій чоловік, звернувши увагу на взуття семирічного хлопчика, нецензурно вилаявся… За звичкою, чоловіки емоційно більш стійкі, однак тут і йому забракло нормальних слів…

Оксана Володимирівна

Живуть у Олешках подружжя Руденків – Оксана Володимирівна та Олексій Михайлович, які в 2015 році заснували дитячий будинок сімейного типу. Наразі в ньому виховують дев’ятеро діток – 7 хлопчиків та двійко дівчат. Але сьогодні мене вразила історія Оксани Володимирівни, яка розказала, що працювала в Олешківському дитячому будинку, а коли його розформували, просто не змогла розстатися зі своїми вихованцями… Так і виник їх ДБСТ – хоча дивлячись на цю родину й те, наскільки вони щирі, відкриті та стоять один за одного горою, язик у мене не повертається називати Руденків цією абревіатурою! Це справжня РОДИНА, душа якої – мама Оксана…

Контактний зоопарк – а як це?))

Ще коли вранці ми збиралися однією великою компанією на четвертій черзі «Фабрики», діти – і менші, і дорослі, прочитавши вивіску, з цікавістю шморгали мене за футболку: а що це за диво таке - «Контактний зоопарк»? І тут чекало на мене відкриття – для більшості херсонських дітей наша улюблена «Страна ЕНОТиЯ» - вже звичність, а для діток навіть із близьких нам Олешок – це справжня екзотика та дивина!

Цілу годину малеча, як я кажу, «мучила обіймами» тваринок, шаленіючи від захвату та такого простого спілкування зі звірятами! Найбільше припали до душі їм морські свинки, черепашки та їжачок – який просто «ходив по руках», як перехідний прапор передовиків))))

«О, справжня мумія!» І «Чудо-Парк»…

Після бурі емоцій, яку діти пережили сьогодні на катку та в зоопарку, я, зізнаюсь, вже думала, що «потухли» мої «запальнички» – не вистачить їх на «Чудо-Парк»… А треба сказати, що 31 жовтня маленьким гостям неймовірно страшно повезло, адже уся «Фабрика» сьогодні була пронизана духом Хелловіна, усюди можна було помітити тематичні атрибути – гарбузи, павутиння, відьомські шляпки та "черепушки"…

«О, справжня мумія!» - майже хором вигукнули діти, коли ми прийшли до «Чудо-Парку». Ми, дорослі, посміхнулися про себе, відразу впізнавши у «справжній» мумії обтягнутий медичною марлею манекен))) Давши батькам і вихователям перепочити, нашу гамірливу юрбу взяли під свою опіку двоє дівчат-аніматорів парку, які хоч і були в образах Скелета та Чортика, однак зовсім не налякали наших дітей – адже були добрими і веселими!

Цілісіньку годину, розділившись на дві команди, діти гасали по матах, скакали, перетягували канат, будували уявні фортеці та змагалися в спритності. Тільки іноді хтось міг перервати веселощі, прибігаючи попити водички…

Набігалися, настрибалися, навеселилися… Розходячись по домівках та поспішаючи до своєї розбитої «Газельки», дітки маленькими рученятами міцно стискали приємну згадку про сьогоднішній день – солодких шоколадних зайчиків Kinder і яскраву повітряну кульку…

День пройшов, а я все ще переживаю його…

І знаєте що, ми всі, а в першу чергу – діти – довели сьогодні, що стати ближчими один до одного набагато простіше, ніж ми можемо уявити… Для дитячих мрій немає кордонів і умовностей: «Хочеш – роби!», «Мрієш – спробуй!», «Вперше бачиш один одного – подружись!»

Може, саме тому майже всі дітки обнімали мене на прощання… Я буду за ними сумувати…

І чомусь мені здається, наші маленькі гості того дня ввечері ще довго не могли заснути…)

Автор: Юлія Майнер

1 листопада

«Хто сказав, що потрібно запрошувати лише діток із сиротинців? Сьогодні ми чекаємо на діток з прикордонної зони, діток із сіл, які не те що ніколи не бачили ТРЦ «Фабрика», а навіть не знають, що таке існує. Наша команда та колектив ТРЦ вже з нетерпінням чекає маленьких сонечок та готує їм багато сюрпризів», – повідомила зранку Ірина Ніколаєва, голова Спілки жінок Херсонщини.

1 листопада учасниками проекту «Будь Ближе | Be Closer» стали діти з сіл Улянівка та Андріївка Скадовського району.

Зустрічали малюків, як "родичів гарбузових" – так, ніби рідних, по-теплому, по-сімейному. А насправді – з сорока дітлахів, тільки декілька старших були проїздом на "Фабриці", інші ж - вперше!!! Й тут одразу підкупає вихованість, чемність, ввічливість дітей. Йдуть вони по "Фабриці" так, ніби їх тільки десятеро – тиша. І разом з кроками ледь чути шепіт: «О-О-о, дивись-дивись», «Ось бач, бач...», «А це що?», «А машини ці навіщо понаставили?»...

Перша зупинка – розважальний комплекс "Мультиплекс", мультфільм "Фіксики: велика таємниця". Погасло світло... всі притихли, затаїли подих...

Після перегляду кудись поділась дитяча сором’язливість, і це була вже ціла купа маленьких "Сімок" та "Ноликів", які з фірмовим жестом та вигуками "Ти-ди-щ!" вистрибували з кінозалу.

Ну все стережись, льодовий каток, зустрічай завзятих "фіксенят"! І тут навіть дорослі повідкривали роти, коли побачили як вперше катаються їх діти. Я не вірю, запитую деяких: " Ви справді перший раз стали на ковзани?" Відповідають: "Так, чесно, раніше навіть не вдягали їх! А ви бачили, як я вмію? Клас? А то моя сестричка, їй 7 років, дивіться як добре в неї виходить". "Добре? - відповідаю я – та це просто круто!!!!"

Далі по "Фабриці" "покотився" дитячий сміх, радість, дитячі суперечки "хто більше синців набив", шквал емоцій. І тут не витримують "дорослі вчительки та виховательки" стрибають в ковзани та на лід. Мокрі, але щасливі були всі!!!

"А куди ми далі?" посипались питання з усіх сторін. "Зоопарк? Тут є зоопарк?" Своєрідну пет-терапію приготував для дітей контактний зоопарк "Страна ЕНОТиЯ" Безліч тваринок, які одразу полюбилися дітлахам, знайомство з ними, ніжності та "обіймашки" топили кригу навіть у пильних наглядачів-співробітників зоопарку.

Спостерігаєш, дивуєшся, як мало потрібно їм, аби очі світилися, на вустах декілька годин поспіль не сходила посмішка, справжність, відкритість усюди, непідкупна дитяча радість. Справжня чистота та повнота дитячих вражень залишиться зі мною надовго!

І про те, що тут дійсно не іміджева благодійність, я переконалася на 100 відсотків. Не має жодного бігборду, аудіо чи відеореклами. Тільки шалене бажання просто бути корисним, бути ближчими до усіх дітлахів Херсонщини.

Be Closer...

Автор: Юлія Осипова

2 листопада

Готові розділити чергову порцію позитиву, радості та щастя від наших найбезпосередніших учасників проекту «Будь Ближе»?) Хто щиро захоплювався чаєчками, що літали над Дніпром?)) пізнавав нехитру науку катання на сігвеях? познайомився з херсонськими олімпійцями? Так, 2 листопада ми зустрічали на «Фабриці» діток зі Степанівського центру соціально-психологічної реабілітації!

Зоопарк, боулінг, «Чудо-Парк» - ось такий у нас був маршрут.

А особливими учасниками проекту стали дітки-аутисти, для яких ми приготували сеанс найдобрішої «терапії» у світі – живе спілкування з тваринками в дружньому Контактному зоопарку "Страна ЕНОТиЯ"…

«Пахучки»

Трохи запізнившись, наші маленькі гості (а вони дійсно маленькі, адже в Степанівському центрі більшість вихованців – дітки від 4 до 6 років) рівним строєм «по два» поспішали за мною до роздягалки – скоріше б здати верхній одяг, і усе почнеться!)

Багато було новеньких малюків - і вони спочатку не вірили своїм вухам, що можна прямо тут, у красивому торговому центрі, побувати в ЗООПАРКУ та побачити справжню лисицю та білочку, а старшеньким якнайскоріше хотілося вперше зіграти в боулінг! І поки я передавала маленькі курточки привітній тітоньці з гардеробу, за спиною почула: «Це вже білєтікі?», «Ух, як пахне!», «Пахучки..» З цікавістю оглянулась...

Зазвичай ми, дорослі, проходячи «Фабрикою», трохи сторонимось дівчат, які з приємною посмішкою простягають нам пахучі смужки – «пробники» парфумів. Однак для наших діток ці смужечки виявилися справжнім скарбом і навіть чарівним квиточком, який відкриє їм сьогодні двері до таких омріяних розваг!!)) Вони близько-близько підносили їх до носиків, вдихали аромат і акуратно складали до кишеньки.. Чудова буде згадка!

…Певно, і дівчата з парфумерних яток таких вдячних «клієнтів» ще не зустрічали!)

Нікіта

Нікіта – шестирічний симпатичний сором’язливий хлопчик із неймовірно милими ямочками на щічках. Протягом усього дня він завжди посміхався, але найбільше вразив мене в зоопарку, у вольєрі з маленькими кроленятами… Спочатку Нікітка досить серйозно робив зауваження малечі, яка з’юрбилася в вольєрі: «Дивіться під ноги», «Не затопчіть!», а потім несподівано присів і згріб у ручку все, що було в нього під ногами. Із тільки дітям притаманною безпосередністю він простягнув долоні, повні соломи та зерна, маленькому кролику і щиро здивувався, коли той їсти не став!))) Довелося пояснити Нікіті, що солом’яна підстилка, по якій ходять усі відвідувачі – не найбільший делікатес для кроликів… Але малий не здався! Знаєте, що він зробив? Вибрав у іншу долоньку тільки(!) зернятка, і не полишив спроб нагодувати «бідного» кроленятка… На деякий час я відволіклась від спостережень, а коли знову зустрілася поглядом із Нікітою, він з гордістю показав мені палець і сказав: «А він мене вкусив за пальчик, коли я його кормив!»))))

«Ма, дивись, я буду стлибати!»

Емоційно трохи важким для мене виявилось знайомство з маленькою Іринкою… Привернула вона мою увагу, коли вперше розплакалася. «Що сталося?» - спитала я у вихователів. «Вона всього боїться – а що ви хотіли, вона жила в посадці, поступово звикає до нормального життя…»

У мене було таке відчуття, ніби я вдруге побачила хлопчика в літніх сандалях… Інтуїтивно зрозуміла, що цій дівчинці не вистачає тепла.. Потримала за ручки, пояснила, що нічого страшного не відбувається… Іринка, трохи заспокоївшись, переступила поріг зоопарку…

Більше того дня я сліз на її очах не бачила…

…Я вже звикла, що малеча постійно смикає мене за футболку, прагнучи щось показати чи похвалитися успіхами, але от у «Чудо-Парку» мене пройняло до мурашок, коли я відчула знайомий смик і почула фразу: «Ма, дивись, я буду стлибати!» Я не знаю, що спонукало Іринку так сказати – вона просто дуже хотіла показати мені, як вправно навчилася стрибати на великому батуті. Того дня вона ще не раз підходила до мене, обнімала та весь час хвалилася вмінням стрибати, все повторюючи: «Ма, дивись…»

Ця ситуація настільки вразила мене, що всі інші емоції того дня просто згасли на фоні цієї…

Діти – неважливо, звідки вони та хто їхні батьки – діти з інтернатів і соціальних центрів – вони не «прокажені» та не «пропащі»!!! Вони всі добрі, чуйні, веселі, кмітливі, цікаві, життєлюбні, у них у середині є таке світло, якого вистачить на усіх нас дорослих! І найбільше, чим ми можемо їм віддячити за своєрідний катарсис – увага та добро, що йде від серця! І подарувати це діткам зовсім нескладно – просто відкрийтеся їм, будьте ближчими та будьте собою!

Автор: Юлія Майнер

Фото: Макс Розискул